Муравлик Ферда

ЯК ЖУКУ БРОНЗІВЦІ НЕ ВДАЛАСЯ РАДІОПЕРЕДАЧА

Трибуна, щойно збудована з нового, ще запашного дерева, була вже вщерть заповнена, а навколо стояла сила-силенна глядачів. Як тут було гарно! Золоті мушки, жуки в червоних, синіх, фіолетових шатах, строкаті картоплянки, пані Бджола, вся припудрена жовтим пилком, і, звичайно, панна Сонечко теж. Вона сиділа в окремій ложі.

Нагорі була кабіна жука Бронзівки — уславленого радіокоментатора. Він повинен був вести репортаж по радіо, а поки що смоктав м’ятну цукерку, щоб мати добрий голос.

Долі юрмилися звичайні жуки — брудні й запорошені, різна гусінь і черв’яки. Посеред майдану стояла велика лава, схожа на стіл, покритий великою скатертиною. Скатертина звисала аж до землі.

Це було місце кари. Поряд стояли майстри-ковалики, що зробили цю лаву.

Невже ковалики? Як же так?

Придивіться уважніше, адже це ті самі ковалики, які завжди помагали Муравликові в його роботі!

Ах ви зрадники! Він так вас любив, а ви змайстрували йому ешафот?

Та раптом юрба загомоніла, цікаві почали озиратися, ставати навшпиньки й гукати: «Ведуть, ведуть!»

Муравлик ішов блідий мов крейда, а за ним простував жук Рогач із замашною різкою.

Перед лавою Муравлик помітив коваликів і здивовано поглянув їм просто в обличчя, але ті вдавали, що його зовсім не знають, і лише закліпали очима, ніби очі були в них запорошені.

— Ану, лягай на лаву! — наказав Рогач Муравликові.

Ферда мусив лягти, а ковалики прив’язали його до лави, щоб він менше крутився, коли почнуть його бити. Муравлик знову пильно подивився їм в обличчя, та ковалики наче вперше його бачили — тільки кліпали очима, ніби очі були в них запорошені.

— Все готово? — запитав нарешті Рогач.

— Все, — відповіли ковалики й виструнчились осторонь. Тільки один з них на мить нахилився над лавою і щось шепнув. Але ніхто цього не помітив.

А тепер послухаймо, що тим часом говорив по радіо Бронзівка:

— Алло, алло, саме цю мить Рогач бере в руки чималу різку. Це дебелий парубок, і я не хотів би скуштувати жодного з його ударів, не те що всі двадцять п’ять. Увага, увага. Рогач саме наміряється до першого удару, а красуня Сонечко цей час дістає хустинку, щоб втерти носа. Увага, увага, Рогач уже... О-о-о-йой! — вигукнув диктор і занімів на якусь мить.

З репродукторів почувся лише тріск, якісь вигуки, метушня, і тільки згодом знову залунав голос Бронзівки.

— Прошу пробачити, шановні слухачі, за вимушену перерву. Трапилось щось неймовірне, і я ще досі не можу опам’ятатись. Коли Рогач замахнувся, щоб ударити підсудного, й різка вже ось-ось мала стьобнути, лава раптом підстрибнула й разом з підсудним Мурашкою Фердою полетіла геть.

Знизу ми помітили, що під лавою мелькнув зелений коник, який, напевне, заліз туди навмисно, а тепер дременув разом з Фердою. Внизу піді мною страшенна паніка. Ковалики, що допомагали катові, у метушні попадали йому під ноги, і Рогач, замість шмагонути лозиною Муравлика, добре потяг нею панну Сонечко. Якийсь черевань, що сидів біля неї, так налякався, що впав, задригавши ногами, й запорошив обличчя панни Сонечко.

Два водолази підхопили панну Сонечко під руки й мерщій потягли до ставка, щоб змити з неї пилюку. Панна Сонечко пручається, верещить, не хоче купатись, а жук-черевань виправдовується, що, мовляв, це сталося ненароком.

Комашня внизу кричить, щоб повернули плату за квитки, хоч ніхто їх і не купляв, а черв’як нарікає, що набрався від когось бліх. Ось між хробаками зчинилася бійка, вони вже попадали...

На цьому радіо раптом замовкло. Мабуть, хтось перетяв Бронзівці дрота.