Казка про Добромола

Я ось не полінувався і за невеличкий могорич дістав із казкового архіву кілька газет того часу з шедевральною працею Добромола. Час не пошкодував ці газети, — вони пожовкли, перетворившись на такі собі жовті папірці. Але руку справжнього майстра було видно одразу. От, наприклад, написав собі один посередній писака: «Баби в полі збирають картоплю». Примітивна банальщина, зовсім не чіпляє. Окликач-початківець може засандалити знак оклику наприкінці речення. І що? Стане краще? Ні, та ж сама фігня.

Але не таким був наш красень Добромол. Оцініть його професійний почерк: «Баби в полі!..» і бац — знак оклику, який просто змінює сприйняття реальності. Миттєво у допитливих головах вдячних читачів виникають зовсім інші образи, в яких так ненав’язливо мерехтить загадка і еротичне забарвлення. І вже зовсім не важливо, що вони там в полі витворяють з тією картоплею! У читача позитивні емоції, натхнення та прилив сил у нижній частині тіла. А наш митець-самородок і на цьому не зупинявся. Він міг у творчому екстазі і смайлик після знака оклику втулити. Погодьтесь, зовсім інша справа, справжній талант, який не прокуриш і не проп’єш.

Вельмишановний ґазда — мажоритарний власник газети, завжди підтримував Добромола та його мистецтво, що сприяло зростанню накладу газети. Ґазда був досвідченим не лише в бізнесових розборках, але й в політичній грі. Його першого уперіщила думка, що знак оклику у вправних руках Добромола може стати цвяхом у труні Старко і його посіпак, які вже до нестями набридли всьому поважному товариству.

Добромол отримав непогані гроші і харчі хороші, а головне — можливість без жодних обмежень творити на сторінках розкрученої газети.

І ось настав той знаменний день, що повністю змінив присипану пилом століть історію нашого королівства. Наближалися, як грім серед ясного неба, перевибори короля.

Пресслужба Старка, як завше, розпихала проплачений рекламний матеріал по всіх газетах Кома. Нічого цікавого, звичайна понтова заказуха: «Наш Старий король одразу після виборів має сісти на свій золотий трон, щоб особисто подякувати своїм вірнопідданим за своє переобрання». До речі, чергова показуха і окозамилювання. Щоб ви знали, трон Старко був насправді не золотий, а дерев’яний, просто пофарбований у яскраво-жовтий колір. Але фірмова фішечка Добромола радикально змінила сенс казенного прес-реліза. «Наш Старий король одразу після виборів має сісти!» — бац-форзац, знак оклику. Саме з таким вбивчим заголовком, завдяки сміливцю Добромолу, вийшла газета досвідченого ґазди.

Народ читав і голосив від щастя, прославляючи хвацькість та відвагу славетного натискача-окликача. Слава про незрівнянну хоробрість Добромола рознеслася з весняним вітром по всьому королівству, і вдячний народ, розмазуючи по обличчю сльози розчулення, обрав героя-окликача своїм королем.

Молодий король Добромол із розумінням поставився до волевиявлення свого народу. Він був дуже енергійним молодиком, знавцем справжніх сподівань і прихованих бажань комікян, що скинули іго тирана Старка. Саме тому, без зайвих зволікань, монарх-подвижник з ентузіазмом бугая-заплідника взявся за справу.

Добромол залізною рукою під радісне народне улюлюкання викинув з королівського палацу стару знать, що оточувала Старка довгі роки. Ті, кого викидали з верхніх поверхів, дуже пошкодували, що бюджетним коштом виклали бруківкою площу біля палацу.

В перший день свого правління Добромол добре поснідав і, особливо не заморочуючись, сформував Королівську раду. До складу вищого органу королівської влади увійшли друзі дитинства монарха, родичі його тендітної красуні-дружини, а також сусіди з нижнього поверху багатоповерхової хатинки, де до останнього часу мешкав Добромол. Ну що тут сказати? Сусідам просто пощастило.

Напередодні, після чергового банкету, думаючи про тяжку долю свого народу, Добромол заснув від перевтоми на унітазі. Ну і не закрутивши вентиль крана, бідося, затопив якусь місцеву алкашню, що проживала поверхом нижче. Щоб не витрачатися на ремонт комуналки, заощадливий король змушений був зарахувати цих добре відомих у найближчому генделику осіб до складу королівських радників. Отож, як ви переконалися, всі обранці вінценосноного стратега були люди поважні, високоосвічені, здатні на високому професійному рівні допомогти Добромолу у важкій праці державотворення.

А очолити королівську раду монарх-реформатор довірив надзвичайно суворій та неймовірно мудрій людині-загадці. Він був настільки загадковий, що ніхто навіть не знав, як його звуть. Де знайшов Добромол цю людину-грудомаху, не знала навіть королівська теща. Але безмежні чисті криниці емпіричних знань, постійні відвідувачі задрипаних генделиків, чухаючи свої червоні носи, розповідали, що цей мудрагелик був унікальним знавцем всіх політичних таємниць королівської кухні. Бо працював на цій самій кухні хліборізом. З перших днів своєї важкої праці він зненавидів цих зажерливих аристократів, що наминали нарізаний його мозолистою рукою хліб. Особлива лють переповнювала його велике серце, коли ці дармоїди намазували на рівно порізаний кусень хлібчика товстенний шар масла, а зверху — тонесенький шар червоної, а то і чорної ікорки. Вбив би їх просто за це хліборіз, коли б міг. І збираючи недоїдки та крихти хліба, він мріяв... Зрозуміло про що — звільнити трудовий нарід від цих жадібних упирів.

Мрії здійснилися і народний месник, отримавши високу посаду Першого радника Добромола, від пуза наївся м’якенького хлібця з маслом та ікрою. Навіть був змушений декілька днів після цього пити проносне та лякати свого короля незрозумілими протяжними звуками і не надто приємним шипінням.

Народ Кома з захопленням підтримав всі ці правильні і своєчасні кадрові рішення.

На другий день свого славетного правління, коли сонечко зійшло над іржавим дахом королівського палацу, вдячний народ, як безмежне Брудне море, заполонив центральну площу, а також всі вулиці навколо. На побудований вночі нашвидкуруч височенний постамент заліз сам король Добромол, щоб оголосити своїм підданим унікальний план глобальних змін. Королівська голова після вчорашнього багатогодинного обмивання перших призначень боліла нестерпно. Але, зібравши всю свою волю у міцний натруджений кулак, Добромол розпочав історичну промову:

— Чому мій любий народ так погано живе, як старий собака без господаря? — звернувся до зачаївшого подих натовпу новообраний монарх, який так вдало поєднував у своїй постаті справжню велич із простотою та доступністю.

Добромол зробив театральну паузу, голосно відригнувши неякісний закусон, який напередодні привселюдно доставили до палацу зі звичайного міського шинку. Бажання монарха бути якомога ближчим до народу мало шалену підтримку, хоча викликало деякі фізіологічні недоречності.

— Ви погано живете, тому... — напруження досягло апогею, народ тремтів, очікуючи відповіді на сакральне питання, — тому що стара влада, хай їй грець, вас гнобила, грабувала і жирувала за ваш рахунок. Вони купалися в розкоші, в той час, як ви, мої любі, ледве жевріли...

Ревіння задоволеного натовпу зігнало геть всіх птахів з дахів у центрі міста. Люди не стримували емоції, що переповнювали їхні чуйні натури. Вони ж завжди відчували всім своїм нутром, особливо нижньою частиною шлунку, в чому був сенс їх проблем, — не в лінощах, боягузтві, тупості та жадібності, не в запійному пияцтві і розгульному житті, а в цій падлючій корумпованій владі. Вони глибоко в душі це підозрювали, але так чітко розкласти по поличках першопричину всіх їхніх страждань міг тільки дарований долею справжній народний лідер.

— Слава! Слава королю Добромолу, наймудрішому, найсправедливішому королю на всьому білому світі! — щиро, на всю горлянку, волали громадяни, які прозріли просто в одну мить.

Король підняв руку і бурхливе народне море стихло, на високому постаменті він парив над цим безмежним океаном щирої любові і обожнення. Повною мірою отримавши насолоду від цього дивного відчуття, Добромол впевнено і з натхненням продовжив свою доленосну промову:

— Всі ці таргани, що приповзли до влади і бездарно керували країною всі ці роки, — злочинці. Їм не буде прощення!

— Смерть їм! Смерть! — ревів у п’янкому екстазі натовп.

— Народ Кома виніс вирок, я тільки підписую ваше справедливе рішення, — без пафосу, скромно і гідно презентуючи новий стиль народофільського патерналізму, продовжив Добромол. — Ми відберемо і по-чесному розділимо все незаконно нажите Старко і його посіпаками. Наш народ заживе не гірше, а можливо, навіть краще, ніж громадяни Ковбаси, які просто очманіли від зайвих наїдків і напоїв!

Правду кажучи, це вже був емоційний перебір. Народ навіть мріяти не міг про таку щедрість і справедливість. Це як сподіваєшся отримати обгризену кістку, а тобі виносять ціле запечене порося, яке більше за весь твій обідній стіл, з хрусткою скоринкою і м’ясцем, що неймовірно пахне і просто тане в роті... Запах такий, що вмерти можна! Ой, вибачте, трохи замріявся. Про що це ми? Ага...

Люди ридали, голосили, рвали на собі позичені у сусідів сорочки, падали додолу навколішки і цілували каміння, куди ступала нога монарха, якого вони тепер обожнювали до безтями. Деякі, не маючи сил стримати таке неймовірне захоплення, просто, пробачте, обісцялися. Були й інші форми прояву безмежних радощів, але про це у казках не прийнято розповідати.

Король Добромол був задоволений реакцією своїх підданих на його стратегічний план перебудови похмурої батьківщини. Він був виключно чесним і рішучим монархом. Як і обіцяв своєму народу, не відкладаючи у довгу шухляду, підписав указ, яким оголосив усіх представників старої влади злочинцями, що заслуговують найсуворішого покарання.

Наступним указом він скасував антигуманний мораторій на смертну кару. Добромол направду не був надто суворим. Він любив цуценят, пташок і навіть свою дружину. Але король не хотів обмежувати суди у виборі справедливого покарання для мерзенних виродків, що незаконно керували до нього його королівством. Щоб у них в роті пір’я поросло!

Судді, аби довести королю-реформатору свою щиру відданість та заразом зберегти свої хлібні посади, почали строчити смертні вироки всім без розбору представникам старої драної еліти. Що вони там робили, чим займалися, на яких посадах працювали, — для судових рішень не мало жодного значення. Сама належність до старої влади, навіть на дрібному регіональному рівні, була завершеним складом злочину, що не підлягав оскарженню.

Так, іноді перегинали палку. Не без того. Наприклад, «вишку» відхопив сивий трудяга-пічник. В залі, де відбувалося судове засідання, почала дуже курити піч-буржуйка. Бідолашний пролетарій повзав біля неї навколішках, намагаючись вибити спресовану сажу, та відрихтувати зламану заслінку. Його старанність була неправильно витлумачена не зовсім тверезим суддею.

— Ці бридкі колишні керівники, ці підступні злочинці сподіваються вимолити прощення, повзаючи на колінах! — заревів суддя.

Гикнувши, представник місцевої феміди обтер шмарклі брудною мантією, видув гранчак з водою та грізно промовив: