Казка про Добромола

Монарх манірно подав знак рукою. Народ, який вже почав було нудьгувати, заплескав у долоні. Худорлявий «пробник» приречено опустив голову на плаху. Забили барабани, зазвучали сурми, глядачі напружилися... Добрий Добромол був задоволений відрежисованою до дрібниць картинкою видовища. Але далі все пішло не за узгодженим сценарієм. Кат-товстун заледве зміг підняти величезну сокиру над своєю головою. Формений каптур сповз по спітнілому чолу і повністю закрив йому очі. Шарах! Сокира пройшла повз колоду, довбанула тупим лезом по дерев’яному помосту та, відскочивши, шваркнула катюзі обухом по пиці.

Кат впав, а переляканий смертник, обмочивши штани і тримаючи голову на пласі, сором’язливо поглядав на бездиханне тіло. Площа затихла. Добромол та його піддані з розпачем дивилися на поміст, сподіваючись, що кат все ж таки зможе підвестись. Ні, ця купа лайна у чорному балахоні, що зганьбила такий важливий захід, не подавала жодних ознак життя. Халепа полягала в тому, що резервного ката в штатному розписі королівства не було передбачено.

Роздратований народ, не побачивши кривавої вистави та не отримавши халявних пиріжків, обматюкавши свого любого монарха, почав розходитися, кидаючи на землю наочну агітацію.

Розлючений Добромол відшмагав по пухкеньких щічках Першого радника, зовсім невинуватого в цьому публічному приниженні. Потім харкнув йому в обличчя та дав по пиці комусь зі свого оточення, ні з ким не поручкавшись, в препаскуднішому настрої повернувся до палацу.

Площа швидко спорожніла. На оксамитовому помості біля ката, що загинув на робочому місці, стовбичив нікому не потрібний засуджений до смертної кари чолов’яга. У мокрих штанях було якось не шляхетно, то й він пішов собі шукати сухий одяг.

Всі в’язниці, як кишені у вельмишановних ґазд, були переповнені під саму зав’язку злочинцями, що чекали на страту. Але зі стратами все ніяк не складалося. Оточення Добромола збилося з ніг, та так і не змогло знайти професійного рубаку голів ворогів Кома. Навіть обіцянки подвійного окладу і безкоштовного проїзду до місця страти нікого не зацікавили. Це вам не конфіскат віджимати і не в Боярських Зборах на кнопку тиснути. Всі побачили, чим може закінчитись відсутність фаху і досвіду в цій, здавалося б не складній, справі.

Була ще одна проблема, яку королівська влада намагалася приховати від широкого загалу. Вночі, після невдалої страти, хтось спер сокиру та зняв з ката, що віддав Богу душу, весь ексклюзивний спецодяг.

Перший радник, який просто обожнював нестандартні рішення, запропонував завантажити всіх засуджених до страти в’язнів на велику стару баржу і пустити її у вир Брудного моря. На жаль, цю гуманістичну пропозицію відкинули відразу. По-перше, не було гарантій, що всі в’язні потонуть. А якщо їх, щоб у них булька з носа вискочила, винесе на той самий диво-острів? Ну і, по-друге, в королівстві не було ні нових, ні старих барж.

Водночас утримувати і охороняти таку величезну юрбу злочинців теж не було жодних можливостей. Щоб остаточно не уколошкати і без цього дистрофічний бюджет королівства, всіх засуджених тимчасово відпустили по розграбованих домівках.

Рейтинг короля беркицьнув з космічної височини до розміру кізячка, який ляпонула не годована два тижні корова. Казна була спустошена, економіка навернулася, так і не дочекавшись дивовижного зростання, на вулицях міст безчинствували численні банди. Всі вже геть забули, що колись вони були зразком народного самоврядування, авангардом оновлення Кома і велично звались «бригадами антикорупційних народних дружинників». А ще пішли чутки, що незліченне військо Морока готується напасти на беззахисний Ком, який переживає чергову руйнівну кризу. Газети вельмишановних ґазд почали все частіше і частіше повідомляти про факти корупційного і морального розкладання непідкупних і зразкових представників нової влади. Що цікаво, як повідомляла об’єктивна преса, ті, хто давав хабарі, були обурені, що, підмастивши неписьменному чиновнику-оновленцю, вони були змушені самі готувати потрібні папірці, самі себе кришувати та навіть проводити замість нетямущих столоначальників селекторні наради.

Добромол, як ніхто інший, розумів, що для порятунку трону конче необхідні нові радикальні ідеї. Перший радник вже допомогти не міг. Він якось вийшов з королівського кабінету і зайшов прямісінько у тривалий запій. Інші члени Королівської ради, вибравши авансом річне утримання та відрядні, терміново від’їхали за службовою необхідністю до Ковбаси. Після перетину кордону зв’язок із ними перервався.

Великий герой Добромол змушений був наодинці рятувати королівство, що розвалювалося буквально на очах, зрештою, як і його рейтинг.

Внаслідок неймовірного нелюдського напруження і вживання небезпечної гидоти, був народжений черговий сміливий, не утримаюсь від пафосних епітетів, геніальний і величний план. Королівською рукою, кострубатим, але достатньо розбірливим почерком, був занотований новий шедевральний дороговказ.

На цей раз в програмі не було знаків оклику, хоча і текст у ній також був відсутній. Королівська правиця начертала лише назву цього історичного документа: «ПРОГРАМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО СПАСІННЯ КОРОЛІВСТВА».

Так, талант Добромола створювати яскраві, інтригуючі і навіть чаруючі назви стратегічних проектів з роками не згас, а навпаки, заграв новими невідомими досі барвами. Талант, він і в Комі талант!

Не важко здогадатися, що доленосний документ почали скорочено називати ПІСК, а частіше — «останній ПІСК Добромола». Хоча деякі несвідомі громадяни, що втратили сором і повагу до своєї народної влади, падлюче гигикаючи, по-бузувірськи м’яко вимовляли літеру «с», говорячи про це велике творіння короля-рятівника. Виходила якась гидота: «Піська Добромола». То було низько і бридко.

Для презентації ПІСКи, тобто ПІСКа, необхідно було зібрати народ. До речі, що важливо, для початку реалізації нової програми Добромола людей треба було збирати всупереч всім управлінським штампам, не на площі, а на березі Брудного моря. Тільки тут виникли труднощі. У Виконавчих канцеляріях сиділи надійні, але неписьменні виконавці, які були нездатні прочитати і, відповідно, виконати письмову директиву монарха-новатора.

Незалежні корпоративні газети швидко охололи до вінценосного ньюсмейкера і безкоштовно не хотіли рекламувати ПІСК та скликати народ. Аргументи для господарів газет — вельмишановних ґазд — у вигляді пільгових ліцензій на вирубку столітнього лісу закінчилися разом із самим лісом. Навіть друзі Добромола з його улюбленої багатотиражки, якій він віддав найкращі роки свого життя, відвертали від короля свої нахабні пики, вимагаючи сплатити за рекламу неймовірного розміру рахунки. От же ж вилупки!

Хотів розлючений до безтями Добромол націоналізувати всі газети, а вельмишановних кровопивць кинути до холодної буцегарні під оплески трудового народу... Але не став. Справа в тому, що силовикам Кома набридли постійні затримки зарплатні, і вони всім гамузом перейшли на утримання до ґазд-олігархів. Та й в’язниці були заорендовані практичними ґаздами під складські приміщення.

Але справжні герої не здаються. А великий Добромол був справжнім героєм, що постійно підкреслювалося у всіх виданнях його офіційної біографії. Зібравши всіх, хто не встиг втекти з палацу, Добромол особисто повів їх розклеювати по місту оголошення. Навіть його тендітна дружина, створена, щоб вальсувати на королівських балах, була змушена перти цеберко з клеєм та купу написаних від руки запрошень.

Зусилля Добромола не були марними. У визначений час свідомі громадяни Кома стояли на мокрому піску біля самого краю Брудного моря. Відверто кажучи, свідомих громадян зібралося зовсім небагато. Така собі рідесенька купка зівак без жодного транспаранта.

Сам король Добромол видерся на велику каменюку. Вигляд у нього був кепський. На лацкані пом’ятого піджака були добре помітні білі плями, найімовірніше, від клею.

— Мій улюблений народе! — голосно прохрипів Добромол. — Наша нова Програма інтелектуального спасіння королівства дозволить кожному жити не гірше, ніж наші гладкі сусіди з Ковбаси, а економіка зможе динамічно розвиватись, демонструючи неймовірні дива зростання. Я обіцяв це, коли ви мене обирали, і я це обов’язково виконаю!

Кислі обличчя позіхаючих слухачів були позбавлені емоцій.

Економічне диво та заможне життя їм вже обіцяли.

— Ви бажаєте жити, як справжні ґазди, їсти від пуза дефіцитні харчі та пити заморський первак, а не місцевий шмурдяк? — від перенапруження голосових зв’язок король перейшов на фальцет.

Народ мовчав. Безумовно, пропозиція, особливо щодо якісного перваку, була достатньо привабливою, але досвідчені громадяни все ж хотіли зрозуміти, куди він хилить.

«Мовчання — знак згоди», — фахово оцінив ситуацію монарх-трибун і з піднесенням продовжив свій доленосний виступ.

— Торгівля — це вам не тиць-пердиць, а головний двигун економіки, — видав Добромол досі невідомий, унікальний за своєю глибокою сутністю і науковим усвідомленням дійсності, афоризм. — Ми почнемо торгувати не тільки з Ковбасою та Мороком, а і з дивовижними заморськими країнами, які, як передбачають наші провідні вчені, розташовуються на протилежному березі Брудного моря.

Народ напружився. Відвідати дивовижні заморські країни було б непогано, та ще й придбати там за безцінь екзотичні товари. Але! Комікяни, за винятком Старка, ніколи не плавали по Брудному морю.

Добромол, немовби читаючи думки своїх підданих, продовжив просувати свої величні плани:

— Мешканці Кома повинні, для початку, навчитися плавати. Потім ми побудуємо швидкохідні вітрильні човни і попливемо до невідомих берегів за скарбами і славою. Ком — велика морська держава. Ура!

— Ура! — закричав шестирічний хлопчик, тримаючись за спідницю своєї неньки.

Не можна сказати, що ПІСК Добромола не надихнув народ. Заморські країни, дефіцитні харчі, міцненький первачок тощо — тема неначе й цікава... Але якось воно лячно пливти по вируючому Брудному морю, куди ворон і кісток не занесе. Ось якби заморські наїдки самі припливли до Кома — тоді зовсім інша справа. Це б одразу розтопило охололі серця комікян, які завжди займали активну і конструктивну життєву позицію.

Добромол не знав, з чого буде робити швидкісні човни, чим торгуватиме з далекими країнами та в якому напрямку взагалі треба плисти. Це все були дрібниці. Його монарший досвід підказував, що головне в державному управлінні — захопити увагу та зайняти народ конкретною справою, а все решта — якось саме вирішиться та налагодиться. Він вирішив розпочати з всенародного навчання плаванню. Справа не особливо складна, не затратна, практична і дуже корисна для здоров’я. Щоб ПІСК не перетворився на пустопорожню балаканину, Добромол хвацько підійшов до цієї справи. За його вказівкою з усіх авторитетних державних установ були за рознарядкою відряджені плавці-наставники, які отримали подвійні оклади та безкоштовні плавки з секонд-хенду.

— Ми починаємо негайно вчитися плавати, розпочавши виконання першого етапу нашого величного ПІСКу! — завершив свій історичний інноваційний спіч монарх-мореплавець і сам собі вчинив довготривалі овації.